У тиші пізньої ночі я не виграла жодного ходу — але знайшла щось дуже рідкісне: ясність. Це не історія про вдачу чи стратегію. Це про те, коли перестаєш ганяти за наступною перемогою й просто слухаєш свій дих. Для кожного, хто колись грав до болю в серці — це для тебе.

Як колись менеджер гейм-спільноти й цифровий психолог, я зрозуміла: кожен хід — це не лише випадковість, а дзеркало. У цьому особистому роздумі про бакарата я розкриваю, як гра стала медитацією, зосередженням і повною присутністю. Чи справді ти граєш — чи просто утікаєш?